Понеділок, 23.10.2017, 01:04Головна | Реєстрація | Вхід

Форма входу

Пошук

Наше опитування

Як, на Вашу думку, повинна називатися Рідна Віра
Всього відповідей: 196

Друзі сайта

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Поисковый анализ сайта
Каталог статей
Головна » Статті » Історія і етнографія

Який державний устрій є традиційним для України

Сучасних патріотів України іноді намагаються переконати у тому, що нашій державі потрібна монархія, буцімто це традиційно. Це умисна брехня на користь Московії. Для Київської Русі монархізм не є традиційним, бо за свідченнями візантійського літописця Прокопія Кесарійського, слов’яни здавна не управлялися однією людиною і жили в демократії (народовладді).  Придушення демократії і послідовне нав'язування автократії почалося з хрещенням Русі і продовжується сьогодні.

 Cлов'янський тип соціально-політичного устрою був заснований на територіальному принципі і на вічових традиціях. Письмова історія застає слов'ян з чітко діючою організацією управління. До IX століття слов'янські "племена", "землі", "князівства" займали величезні території, що перевищували землі більшості європейських королівств. По суті, це були держави афінського типу. У всіх них існувала княжа влада, яка вже відокремилася від суспільства, але ще не відірвалася від нього остаточно.

Повість временних літ зберегла деякі дані про організацію управління в древлянській землі. На чолі стоїть князь, і князівська влада є тут давньою, традиційною. У всякому разі, древлянські посли, які прийшли до Ольги, протиставляють "добрих" древлянських князів "руському" князю Ігорю як правителів, стурбованих не просто збором данини, а й процвітанням землі. Древляни обробляють ниви, пасуть стада, а "тримають землю", тобто управляють нею, "кращі люди", які, проте, за підтвердженням прав повинні звертатися до "землі". Зрештою саме "земля" і направляє їх як послів до Ольги.

Міста (городища) зазвичай служили адміністративними центрами племен і місцем укриття околишнього сільського населення в разі зовнішньої небезпеки. Спочатку добровільно, а потім і з примусу сільська округа забезпечувала місто необхідними продуктами і брала участь в будівництві оборонних споруд.

Відомості про Київ кінця Х століття уточнюють типову картину. Населення міста і, мабуть, також і сільської округи ділилося на десятки, сотні, іноді також півсотні і півтисячі. У місті вершиною такої адміністрації був тисячний. Але існувала тут і рада старійшин - "старці градні", які здійснювали керівництво народним зібранням - Віче, а також стежили за виконанням прийнятих рішень.

Стародавня Русь була державою відпочатку багатоетнічною, а тому неминуче в рамках її поєднувалися різні форми управління. Слов'янська форма була найбільш поширеною і стійкою, і вона в кінцевому рахунку проглядається пізніше в умовах феодальної роздробленості. У балтів і угро-фінів складається подібна ж форма, причому значною мірою це, мабуть, було наслідком слов'янського впливу. Справа в тому, що у тих і інших ще не був чітко налагоджений племінний рівень організації, а розрізнені місцеві громади (територіальні або родові) включалися в систему, привнесену слов'янськими колоністами, і скоро асимілювалися.


Якщо ми звернемося до "Повісті временних літ", то у автора літопису на першому місці - поняття "земля". "Руська земля", "Деревська земля", ПІЗНІШЕ також "Новгородська" і "Суздальська земля". Не рід, не плем'я і не князь. Саме поняття "племені" в цьому випадку має теж не кровноспоріднене, а територіально-історичне значення, тобто має на увазі не кровних родичів, а людей, об'єднаних загальною територіальною організацією.


Древній київський літописець поставив  питання про початок князівської влади в Києві. Але принципове значення надавалося йому лише тому, що хтось оскаржував князівську гідність Кия і його наступників, як і князівську гідність правителів окремих земель. Очевидно, сам літописець ставив вище владу, що йде від землі, порівняно з тією, яка лягає на землю ззовні, будь вона "своя" або "чужа".


Ідея "права" на князювання єдиного роду насаджувалася Мономаховичами, віддаленими від родоначальника династії Ігоря на цілих сім поколінь. І схоже, що, крім них, ніхто і не вів себе від Рюрика. У всякому разі, в "Слові о полку Ігоревім" легендарним родоначальником руських князів визнається Троян, а головний герой - Ігор Святославич - названий його "онуком", тобто нащадком.
Необхідно мати на увазі, що і слово "володіння" під пером літописця означало щось інше, ніж пізніший феодальне або князівське володіння. В слов'янській мові не випадково (так само, як в кельтській) одним словом позначалася і земля, і управління на ній: влада (волость). "Володіння" в цьому сенсі не означало ні панування, ні власності. Це була форма почесним і дохідним, але все ж таки обов'язком. На практиці, звичайно, власники прагнули стати і панами і власниками. Проте княжий уділ ніколи не зливався з державним володінням. Та й в рамках домена власність князя обмежувалася. Не випадково, коли в середині XIX століття в переддень селянської реформи виникло питання, кому належить земля, ясної відповіді на нього ніхто не міг дати.


Київський літописець, як було сказано, не надто полюбляв княжу владу. Для нього вона була лише вершиною земського улаштування, а про її спадковий характер він говорить лише тому, що хтось оскаржував права місцевої київської династії. Взагалі це дуже суттєво, що київські князі не можуть навіть і похвалитися старовинністю свого роду: нема перед ким. Між тим в Західній Європі, де титулуванню надавалося особливо велике значення, руські князі незмінно називаються "королями", тоді як, скажімо, польські князі лише "герцогами". Адам Бременський і Гельмольд спеціально зазначають, що у західних слов'ян "королів" мають тільки руяни (руси) з острова Рюген.


Демократія на Русі почала придушуватися одночасно з насильницьким хрещенням її відступником від традиції Володимиром, проклятим за цей злочин на віки.


У «Повісті временних літ»  літописець пише про те, що в гридниці Володимира йшли бенкети, на які вільно могли приходити "бояре и гриди, и соцкие, и десяцкие, и нарочитые мужи, при князе и без князя". Тут вже немає простолюду, але представники народу ще є, і князь зацікавлений в залученні їх на свою сторону.


Якщо ми звернемося до українських казок, то в них князь не має якогось надзвичайного статусу. Наприклад, казка про Кирила Кожум’яку: “А коло Києва оселився змій, і кожен рік посилали йому молоду дівчину або парубка. Ото прийшла черга вже й до дочки самого князя. Робити нічого, адже городяни віддавали своїх дітей, треба і йому віддати.” Далі по казці Кирило не хоче допомагати князю, тому що він порвав кожі, через те, що його відволікли його посланці. Його благають на колінах, та він поступається тільки вмовлянням малих дітей. Тобто, у давніх українських казках, які зберігли давнє традиційне бачення устрою суспільства і держави, князь - звичайний член громади, а не феодал, який відчуває свою зверхність над “простими” людьми.

Категорія: Історія і етнографія | Додав: Радаслава (29.06.2015)
Переглядів: 187 | Теги: Україна, русь, віче, Державний устрій | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
САЙТ СЛОВ’ЯНСЬКОЇ ДУХОВНО-РЕЛІГІЙНОЇ ГРОМАДИ "ВЕЛИКИЙ ВОГОНЬ” (м.Житомир)
Copyright greatfire.ucoz.ua © 2010