Коляда. Зимове сонцестояння. Містерія Святвечора.
Більше
століттядослідники намагаються зрозуміти значення, походження слова «Коляда».
На моюдумку, перед розшифровкою назви свята, слід повязати його з важливою астрономічною
подією – зимовим сонцестоянням. Саме в цей період наші предки бачили народження
нового Сонця, говорили про перемогу Світла над Темрявою. Після християнізації
України, народ довго зберігав сакральне значення свята. Церква суворо
засуджувала, боролась знародними віруваннями, тому в сонячних (солярних)
обрядах відбулось значне спрощення. Коляду, як свято зимового сонцестояння, не
минула ця доля. Настількине минула, що навіть про значення назви дослідники
сперчаються! Наприклад:
·Називають
Колядою — саме Свято.
·Називають
Колядою — Дідуха–Прадіда, коли вносять на Свят-Вечір сніп пшениці, або житачи
іншого збіжжя, називають цей сніп Колядою.
·Називають
Колядою — настільний Колач або Хлібина Святій Вечері. Тим Колачем чи тими
Хлібами складає нарід свою первісну жертву.
·Називають
Колядою — Хліб: Хліб-Коляда має значення символу культурних первісних
здобутків, виражених загально „хлібом".Святовечірній хліб називають ще
Корочуном і це не тільки символ особи Прадіда ,але і тих первісних культурних
здобутків, які приписує народ Прадідові. Таке саме значення символу культурних первісних
здобутків, виражених загально „хлібом", має і Хліб-Коляда.
·Називають
Колядою — два або три Хліби Святочні разом, з особливою їх символікою як
постави Астральної Трійці: Місяця, Сонця і Зорі.
Можемо зробити
припущення, що у давнину свято мало загальнонародний характер, відмічалось з
великим гуляннями. Ще у позаминулому сторіччі свято було родинного значення, а
у наш час, на жаль, традиція майже повністю втрачена.
Спираючись на
аналіз етнографічної літератури, можемо відзначити основні риси святкування
Коляди.
Готуватися до
Святвечора наші предки починали із грудня. До свята кожному члену родину робили
нову сорочку та білили хату.
Відкривається
святочна дія церемонією добування нового вогню, рано на Святвечір. Цим
оновленим, чистим, новорічним огнем розпалюється огонь у печі і наприпічку, для
котрого місцями припасалось протягом попередніх дванадцяти днів дванадцять полін — для дванадцяти страв,
що мають бути зготовані на святочну вечерю,
аби представити різносторонню достатність хазяйства. На покутті виставляли
дідуха, кутю,узвар.Всякаробота, окрім готування святочної вечері, у цей день
недопустима. Все мусить бути
приведене до ладу наперед.
Свята,
«багата» вечеря («багата кутя»), виготовлена на новому вогні з різнородних плодів землі і господарства з
виконанням відповідних дій, «закону»(«законна трапеза»), стає невичерпаним
джерелом магічної сили, як позитивної: на
утворення нового багатства в новому році, так і негативної: на відвернення всякої нечистої сили. Весь вечір і ніч,
коли трапеза поспіває, наповнені всякого
роду магічними актами, які виконує головно господар, а також й інші члени сім’ї і дому.
Під вечір
господар приносить до хати сіно, солому, снопи — різного збіжжячи якогось
одного, ритуального, як де ведеться. Цей сніп (чи снопи) — «дід» або«дідух»
(інакше «коляда», «колядник», «корочун») — ставиться на покуті, підстеливши сіна.
Сіно або
солома(теж звані дідухом) стелиться під столом і на столі. На чотири роги стола кладеться часник — охоронне зілля від злої
сили. Під стіл кладеться різне залізо,
на яке добре ступити ногами, щоб були тверді, як залізо. Сніп обв’язується перевеслом або залізним ланцюгом. На сніп кладеться також хомут, ярмо, плуг або якісь його часті — залежно
від регіону; потім все застелюється тканиною.
На сіно чи солому, положену на покуті, виставляється потім хліб,кутя, як де
практикується. На стіл викладаються спечені хліби і калачі. На Святий вечір
першою стравою завжди є Кутя — поминальна каша
з цілого (неподрібненого) зерна пшениці, приправлена медовою ситою, родзинками, тертим маком, горіхами тощо.
При цьому
практикуються різні магічні акти. Найбільш розповсюднене «квоктання». Квокче або господиня, варячи кутю, або це роблять
потім діти, всясім’я — аби кури неслись. Господар, застеляючи сіно або солому,
«ричить, як корова, блеє, як вівця, й
рже, як кінь» — аби худоба велася. Подекуди в під час, як він вносить до хати снопи чи солому, відбувається діалог
між ним ідомашніми:
«Помагай, Бог!
Дай, Боже, здоровя»
«Дай, Боже, здоровя»
«Щонесеш?»
«Несу золото»,
— або щось подібне.
Церемонія
вечеріописується так: господиня накладає до миски всякої страви і кладе «перший
хліб» (перший, який з печі того дня
вийняла), приліплює до миски засвічену свічку, кладе миску на полотно і так подає господареві. Той обходить трічи
за сонцемхату з тою мискою, потім ставить миску і молиться до Бога, і з ним усі
домашні.По сій молитві господар бере ту миску зі столу і промовляє до кого-небудь із хатніх:
«Ми всі з усього щирого серця і з божої волі
кличемо і божі, і грішні душі
на вечерю і даємо
їм, аби вони на тім світі вечеряли, як ми тут. Я даю за тоті померші душі, що на світі погибли, порятунку не
мають. Най Бог прийме перед їх душі. Я їх
стільки запрошаю і закликаю на цю божу тайну вечерю, кілько у цім полотні е дірочок. По стільки аби їх було на одній
дірочці.»
З цими словами передає йому миску, а той ставить на стіл,
і тоді всі засідають до вечері,котра збирає, таким чином, навколо себе не
тільки всю живу родину, а й весьпомерший рід.
У цьому обряді дуже яскраво простежується язичницький
відголосок обряду поминання предків. Для предків
ставиться кутя і сита на вікно, розкидаються боби по кутах і лишаються на столі немиті миски і ложки, щоб душі
могли їх лизати для поживи. Сідаючи, продувають
наперед місця, аби не «привалити» собою котроїсь помершої душі, котрі збираються в великім числі.
Засівши до
вечері, господар набирає в ложку пшеничної куті і тричі кидає її до стелі. Цікавим є обряд на ворожіння
майбутнього добробуту. Батько присідаєза купою хлібів і питає дітей:
«Чи не бачите
мене, діти?»
«Не бачимо,
тату!»
«Дай же, Боже,
щоб і на той рік не побачили».
Після вечері
розносяться дарунки доблизьких родичів, кумів, баби-повитухи.
До нашого часу
зберігся обряд «полазника»: прихід у
хату першим молодого парубка, чоловіка, як символабагацтва і щастя у новому
році. На новий рік рано «засівають збіжжям» маліхлопці, які ходять з хати до
хати і обсипають «з рукавиці» господаря і хату.Часом їх просять сідати в хаті,
«щоб усе добро сідало: кури, гуси, качки, рої —й старости!»
Говорячі про
Коляду, її пізніше втілення в Святому вечері, не можу обійти увагою найвідоміший обряд зимових свят –
колядування (щедрування). У данійроботі ретельно зупинятися на цьому питанні не
буду. Колядки і щедрівки маютькультово-релігійний характер. Основна ідея – є
шанування Почину Світа, йогоТворця, побажання гарної долі українському народу.
Символічне навантаження свята.
Сонцестояння– народження нового Сонця, перемога над силами темряви. Образ Сонця
також втілений в назві «Корочун»,
«Коляда», живий вогонь. У коляках згадуються золоті речі, що є уособленням Сонця. Символами Місяця в містеріях Святвечора виступають: вареники (одна з 12 святкових страв), часник. Магічними ритуалами є встановлення дідуха, квоктання, кудахтання
господарів дому і їх дітей; ховання господаря
за хліб, прихід полазників, колядників, щедрувальників. Обряд поминання мертвих зберігся в образі головної
ритуальної їжі – куті, її підкидання достелі, запрошування померихродичів до
столу, розкидування гороху, бобів, сдмухування «духів» з лав.
| 
