Автор твору XII cт. "Слово истолковано мудростью от святых апостол и пророк, и отець о твари, и о днии рекомом неделе, яко не подобает крестьяном кланятися неделе, ни целовати ее -- зане тварь есть" дорікає минулим поколінням русичів у тому, що вони створили язичницьку релігію: "во лжю створиша отци наши, идолом кланяхуться во образ человечь и послужиша твари". Автор "Слова..." дорікає і своїм сучасникам за поклоніння зображенням язичницьких богів ("написавше свет болваном кланяються ему"); ці зображення світла являють собою "тварь", тобто створінням людських рук "написаней во образ человечь на прелесть малоразумным". Далі у цьому неперекладному "Слові..." йде цікаве протиставлення порожніх християнських церков багатолюдним шумним язичницьким ігрищам: "... Мнози ся ленять и зле живуть (ленясь слушать чтение божественных книг), яко же имян не ведати чтомых книг -- то же и срамеются тем и не содрогнуться, но слабе живуть и не слушая божественных словес. Но аще плясци или гудци (танцоры и скрипачи) или ин хто игрець позоветь на игрище или на какое зборище идольское -- то вси тамо текут, радуяся...и весь день тот предстоят позорьствующе тамо ... (когда же нас приглашают в церковь) мы позеваю(ще) и чешемся и протягаемся, дремлем и речем: "Дождь" или: "Студено" или леностно ино ... А на позорищех (театрализованных представлениях) ни крову сущю, ни затишью, но многажды дождю и ветром дышащю или въялици (метель) -- то все приемлем радуяся, позоры дея на пагубу душам. А в церкви покрову сущю и заветрию дивну -- и не хотять прити на поученье, леняться ... Да не вем, како ны буде милость обрести от бога не послушаеще святых писаний!" Цей цікавий епізод наводить на певні роздуми. Язичники, не звертаючи уваги на погоду: дощ, завірюху, проводили ігрища, всі природні явища приймали радіючи. А в церквах нудьгували, позіхаючи. Людям було нудно в церквах, бо ці утворення штучні і відірвані від реального життя, людину відволікають на витання у відсторонених ідеях, замість навчання тому, що справжнє життя відбувається тут і зараз. В давнину у неділю наші пращури не працювали. У цей день тижня люди демонстрували зроблене руками, і це було символом со-творіння разом з богами, проявом божественної суті людини. Християнам так і не вдалося знищити сакральний смисл цього дня тижня та нав’язати українській мові слово «воскресение» .
А зачем отучать русскоязычных общинников от слова "воскресенье", ежели оно до христианства не имеет никакого отношения? Заметь, Ладаслава, даже в европейских наречиях сохранилось название воскресного дня, как Дня Солнца (напр. англ.: Sunday, нем.: Sonntag). Так же и у нас этот день был посвящён Трисветлому Дажьбогу, а Священный Живой Огонь, дарующий жизнь на старом наречии именовался "кресъ". Воскресити - и значило возжечь сей Живой Огонь, и не только на Святищах, но и в Душах и сердцах своих. От этого и название дня - "воскресенье". Кстати, а ещё в старые времена существовали обряды кресенья (в некоторых диалектах звучало и как "крещенье") - т.е. обряды огненных очищений, название которых христиане бессовестно передрали (заметь, если дословно перевести с греческого название их обряда: "βάπτιση", то оно значит "погружение в воду"/"омовение"). Но, это уже отдельная история :)
Не думаю, что со словом "воскресение" все так просто и однозначно. Ваша позиция верна для православного язычества с его возжиганием Живого Огня в Душах. Мы себя к православным язычникам не относим, поэтому и Живой Огонь в наших Душах нет надобности возжигать, потому что он в нас горел, горит и будет гореть. А, может, "воскресение" = "омовение" и по иудейской традиции именно в этот единственный день недели нужно мыться
"Людям було нудно в церквах, бо ці утворення штучні і відірвані від реального життя, людину відволікають на витання у відсторонених ідеях, замість навчання тому, що справжнє життя відбувається тут і зараз." Хочу добавити від себе, що ця ідея "літати в небесах", жити "майбутнім" з христосіанства перейшла в світське життя. Результат - нинішня деградація суспільства.
