Сайт "Великого Вогню"

Свято Купали припадає на день літнього сонцестояння, 22,23 червня і існувало з прадавніх часів у всіх індоєвропейських народів. Археологи стверджують, що в лісостеповій зоні України воно святкувалося вже 3 тисячі років тому. Ще й нині його широко відзначають в багатьох країнах Європи і в Індії. В купальську ніч горять священні багаття на честь Сонця.

Недаремно в деяких народів і назву свята пов'язують з вогнем: в албанців — "день полум'я", у словенців — "вог­няний день". Кресати — означало запалювати живий вогонь, що, як прави­ло, видобувався тертям священного дерева. Праукраїнська назва свята Купайло пов'язується з коренем куп- (купа), отже, це було масо­ве свято, що святкувалося вкупі, купно і супроводжувалося купанням. Найвищий розцвіт природи, вегетація і взагалі природня енергія дійшла кульмінаційного пункту, своєї вершини, і переходить з поворотом сонця на осінь. Звідси переконання про особливу, цілющу і магічну силу рослин, зібраних у цей час — збирання трав для лікування і ворожіння. Вода і роса в цих днях особливо сильна і цілюща, тому подекуди качаються в росі для здоров'я, деінде дівчата заворожують собі на воді красу і щастя і т.п.

Рослини в Купальську ніч можуть переходити з місця на місце. Цвіте папороть, і хто його підстереже, дістане чудодійну силу і знання. Всякого роду сили, нелюдські єства, які живуть в природі, мають у цей час найбільшу силу: русалки, мавки, відьми «дуже бігають», тому треба братись на всякі охоронні способи. Звірі також мають своє право: подекуди перший день Петрівки рахується за звірячі «розигри», коли звірята зводять свої гри; подекуди так називають останній понеділок перед Купайлом.

Сучасні залишки купальської обрядовості дуже бідні, збереглися у вигляді дитячих забав. Серед українців Купалу відзначала переважно молодь у купальську ніч. Свято поєднувало елементи культу Сонця, аграрної магії, очисних та еротичних обрядів.

Напередодні парубки розкладали великі купи хмизу на пагорбах, берегах річок, озер тощо. Запалити ці купальські вогні доручали дідам, які повинні були до вечірньої зорі добути примітивним способом новий вогонь. Вірили, що, стрибаючи через багаття, можна позбутися хвороб, злих чарів, безплідності. Виходячи з того, вдалим чи невдалим виявився стрибок через вогонь, дівчата й парубки ворожили про своє майбутнє, ранній чи пізній шлюб. Важливу роль у купальських обрядах відігравали колесо як символ Сонця та Води — ці стихії порівнювалися з братом і сестрою. У зв’язку з цим, може, відбуваються обходи поля і очищення огнем — славні купальські огні: палення різного хмизу, через котре перескакують хлопці і дівчата. Купальський Вогонь знищує все зле: хвороби, нещастя, злидні. Тому часто спалювали старий одяг, непотрібні чи зіпсовані речі тощо. Пе­рестрибують через Вогонь, переносять через нього дітей з метою очищення. Вогонь і Вода мають у купальських обрядах чарівну й очисну силу. Саме ці природні стихії у світогляді слов'ян є першоосновами буття. Про це го­ворить і українська приказка: "Цар-Вогонь і Цариця-Водиця світ сотвори­ли". Вогонь і Вода, Небо і Земля, чоловік і жінка — шлюбні пари нашої Прарелігії, за якою ця найкоротша в календарі наших предків ніч щаслива для шлюбу і зачаття дітей. Діти від купальського шлюбу народжуються на Великдень, що є найщасливішим днем, коли людина приходить у світ. Такі діти, як пра­вило, вродливі, здорові, витривалі.

Розпаленню купальського вогнища передує декілька обрядів. Один з них дуже схожий на обряд «тополі»: дівчину, знов-таки найкращу, сажають до ями, зав’язують їй очі і дають вінки з свіжих і зав’ялих квіток. Дівчата водять хоровод наоколо цієї ями з «Купалом», і «Купало» роздає вінки. Котра дівчина дістає вінок свіжих квіток, то має вийти щасливо, — хоровод продовжується; котра дістане вінок зів’ялий, та буде за мужом нещаслива — хоровод спиняється, дівчата сідають навколо ями і співають.

Центральне місце у святі займало ритуальне деревце — марена (купайлиця, купайло, гільце). Рубали його хлопці, а прикрашали дівчата — живими та штучними квітами, ягодами, стрічками тощо. Навколо марени водили хороводи, співали пісні про кохання, сватання, майбутній шлюб. Тут же відбувалося своєрідне ігрове суперництво між дівчатами і парубками: останні намагалися будь-що відібрати у дівчат деревце і поламати його. Щоб хлопці попекли руки, у деяких селах Поділля виготовляли спеціальний дублікат ритуального дерева з будяків, терну чи кропиви. При цьому обидві сторони обмінювалися ущипливими жартами і пісенними докорами.

Купальському дереву надавалося й аграрно-магічного значення. У багатьох місцевостях його купали у воді, а потім розламували так, щоб кожній дівчині дісталась гілочка. Шматочки марени несли на городи (щоб краще в'язалися огірки), затикали під стріху (щоб багатство велося), кидали у річку (щоб дощ пішов). Найбільш інтригувала дослідників загадкова і дуже неясна, в нинішніх останках містерія Купала і Марени: дві символічні фігури робляться парубками і дівчатами і потім топляться або іншим способом нищаться. Фрагменти пісень, які говорять про те, не пояснюють значення цих образів