У наш час прихід весни датується 1 березня в календарі.
Зовсім не так її прихід відмічали наші предки. Остаточне ствердження весни на території України наступає 21,22 березня, в час весняного рівнодення. Саме про цей момент співається в щедрівках, що були споконвіку весняними піснями. Тільки грою обставин вони перейшли до зимового циклу пісень.
Найвеличнішим святом весни є Великдень. Великдень – це велике праукраїнське свято, остаточної перемоги світла і тепла над темрявою. Ще за часів Трипілля наші предки вміли визначати Великдень. А ретельний аналіз літописів показав, що Великдень (чи Новий рік) на Русі починався з появою нового місяця в перші весняні дні близько до весняного рівнодення. На жаль, і тут християнство наклало свою лапу. У період, коли потрібно радіти, співати, веселитися і вживати якісну їжу, воно наклало піст, який порушив споконвічні традиції наших предків. А потім замінило древню назву на «Пасху». Будемо критичними. «Паска» - свято єврейського народу, у словян (українців) було своє свято – Великдень (від день і великий). Великдень ніяк не тотожний єврейській Пасці! Ще хочу зазначити про існування Нявського Великодня. Свято поминання предків, зараз майже втрачене. Його введення в календар сонячних свят було запропоновано на ІУ ВІЧІ українських рідноврів. Нявський Великдень святкують після повного Місяця від весняного рівнодення. Збережений відголосок цього свята є в звичному святкуванні проводів.
Весняні обряди, колись, очевидно, ще більш багаті і різнородні змістом, ніж новорічні, дуже потерпіли під натиском християнського календаря і боротьби духовенства з язичництвом. Вони припадали на великий піст, що стояв в повнім контрасті з весняною «радістю». Через те дещо перекинулось на великодній тиждень і уціліло тут у нас майже виключно як дитячі забави молоді, а також як поминальні свята, дні померлих. Інше приліпилось до поодиноких свят або залишилось у формі різних індивідуальних формул вітань перших птахів, перших рослин і замовлянь при нагоді, бажаючи собі і оточуючим здоров’я і щастя в господарстві.
Умовно весняні святкування можемо поділити на три етапи. Прологом являється «стріча зими з літом», їх боротьба за панування. Обрядовість цього моменту мало досліджена; можливо, що вона розгубилась, коли ця боротьба літа і зими переносилась на християнське свято. Для цього періоду характерні весняні пісні, коли люди виходили на високі місця, горбки і кликали весну: «Весно, весно -красна! Прийди, весно -красна». На жаль, цей період краще зберігся в сусідніх Білорусії і Россії. Наступний цикл святкування, це так звані, вегетаційні танки. Яскравим прикладом яких є «Кривий танець», дитяча гра «Подоляночка». Святкування Великодня супроводжується багатьма символами. До нашого часу зберігся звичай випікати святковий хліб – бабку, хліб, калач, коровай з дріжджового тіста. Так і не змігши знищити звичай пекти обрядовий хліб, попи вчинили справжнє святотатство, назвавши їх єврейським словом паска (пасха), яке прижилося в нашому народі не раніше початку XIX ст. В обрядовій мові серед назв обрядового хліба українців не зафіксовано цього чужого слова. Лише два століття вживається воно зрідка, хіба що в приказках, та й то переважно з негативним значенням, наприклад: "Коли не зайду в церкву, то все паски святють" (Номис). Ні у веснянках, ні в гаївках, ні у весільних піснях давнього походження цього слова не знаходимо. А знамениті писанки і крашанки – символи створення світу! Саме зі споживання освяченого яйця-писанки розпочинають Великодню трапезу. У великій урочистості, зі святістю, з заклинаннями жінки приступали до цього священнодійства – писали на яйцях (тільки від курки-первістки) стародавні закодовані магічні знаки-символи. Саме з яйцем наші предки ототожнювали Всесвіт, яке символізує праоснову і є тим єдиним цілим, з якого походить небо і земля, а з середини (жовтка) виникає сонце. Традиційна писанкарська орнаменталістика бере свій початок з останньої епохи кам’яного віку – неоліту, - зародження знаменитої Трипільської культури. Гуцули називали писанку «письмо предвіцьке» (предвічне).
Найбільш розповсюдженим солярним знаком є свастика – знак сонця і вогню, символ добра, удачі і процвітання. У народі говорять, що «на Великдень «сонце гуляє» чи «грає», вислів який тепер приймається за один з атрибутів християнського воскресення — тому що «в сей день все веселиться на небі й на землі», — в дійсності, мабуть, було основною, первісною ідеєю цього свята, з котрого виходили вже дальші уявлення.
Весна вже ввійшла у свої права, прийшла і розбудила природу. Її образ закарбувався в «зеленому шумі» і розливі води. Перша тема, на жаль, відома нзначно. Ми можемо тільки інтуїтивно в збережених виразах відчувати багатство цього мотиву розбудженого космічного руху, шуму зеленої весни:
Ой нумо, нумо,
В зеленого шума —
А в нашого Шума
Зеленая шуба.
А Шум ходить по діброві... —
і потім ідуть уже жартівливі, пародійні рими. Очевидно, колись на сміх подочіплювані до заспіву цього хороводу, вони потім витиснули з вживання первісний текст, коли хоровод зійшов на просту забаву.
Як бачимо, навколо образу весняної повені дуже вдатно і мальовничо зібрані головні теми весняних пісень — космічні і еротичні. Розбудження весняної природи і накликання літа птахами (які не тільки віщують, а викликають, замовляють ці космічні зміни) — з однієї сторони. Ігри молоді, парування і розставання, парування вдалее і невдале — перспектива одруження з нелюбом, старим і т.д. — еротичні теми.
Серед веснянок відома тема поховання «Коструба». Тема нерозкрита. Можливо, шлюб зі старим і немилим виступає як символ похорону зими.
У житті молоді великодні забави служать початком вулиці, яка розпочинається великоднім тижнем і триває потім до осені.
Бабки та крашанки - символи родючості. Збережений до нашого часу обряд «волочебний», коли у гості потрібно прийти з освяченою крашанкою чи бабкою. У першу неділю після Великдень поминають предків. Звичайно трапеза по мерцям відбувається на «горбках», кладовищах, іноді вона переходить в розряд ігрищ.
Символічне навантаження свята. Щедрівки, гаївки, гагілки, веснянки – пісні для закликання весни. Бабка і крашанки – фалічний символ родючості, замовляння майбутнього вдалого урожаю. Крашанки і писанки символи світотворення. Танки, ігри, як говорилось вище, разом з весняними піснями спрямовані на гарну вегетацію.
Не можу оминути увагою обряди Зелених свят чи Трійці. Вони сповнени молодістю, вегетацією, паруванням і містикою. Так в першій половині позаминулого століття було описане нараджування тополі на Зелених святах в Полтавщині: дівчата вибирали одну з-поміж себе на «тополю», прив’язували їй руки догори до паличок, убирали намистами, стрічками, хустками, так що лиця не було видко, і водили по селу, співаючи.
Обряд роздавання вінків, зв’язаний з Юрієвим днем: дівчата, вибравши найгарнішу з-поміж себе, перев’язують їй груди, руки і ноги різним зіллям, а на голову кладуть вінок з квіток; сажають її на лавку з дернини, ставлять при ній збанок з молоком, сир, масло і т. п.; до ніг кладуть вінки. Потім водять хоровода навколо сеї «Лялі», як її звуть. По скінченні вона ділить між дівчатами сир, масло, роздає вінки, котрі дівчата ховають на другу весну.
Джерело: http://Курсова робота з "Українознавства" | 
