Напевно чи не найбільшим конкурентом українського рідновір'я в Україні виступає не так РУНВіра (на чому стоять окремі рідновіри), як їхні російські однодумці, себто російські рідновіри. Наша думка ґрунтується на власному спостереженні, яке показало, що контингент осіб, які приходять в РУНВіру та Рідну Віру різниться. Якщо до РУНВіри йдуть, в основному, з причини її високого патріотизму та раціональності, то до Рідної Віри люди звертаються в пошуках глибоких духовних коренів, езотерики, прагнучи в такий спосіб задовольнити інтуїтивний компонент у психологічній структурі своєї свідомості.
Недостатній розвиток українського рідновір'я, його малопоширеність, відсутність належної поліграфічної бази, низький рівень інформування, навіть у порівнянні з РУНВірою, може спричинити прихід прорідновірськи налаштованих українців у громади російського походження, в яких усе вищезазначене стоїть, в якісному відношенні, на порядок вище. Поширення російського рідновір'я в Україні відбувалось переважно у формі поліграфічної експансії, через мережу Інтернет та шляхом створення релігійних громад. Можна із впевненістю зробити припущення, що за 5-6 років в Україну почнуть навідуватись російські «рідновірські патріархи» на кшталт Дабраслава, Вєлєміра чи Сєлідора.
Російське рідновір'я, як і українське, не є рухом єдиним чи принаймні об'єднаним. Існують різноманітні течії та напрямки - від радикально-шовіністичних до помірковано-аріософських. В Україні російське рідновір'я представлене не лише ідейно, але й організаційно. Відомо, що їхні громади вже існують в Запоріжжі, Харкові та інших східноукраїнських містах. Найбільш потужними російськими рідновірськими об'єднаннями, в організаційному плані, є три течії: «Союз Славянскіх Общін» (ССО); «Дрєвнєрусская Інгліїстічєская Церковь Православних старовєров-інглінгов»; послідовники Сєлідора (А.Бєлова), засновника слов'яно-горицької боротьби та голови Московської слов'яно-язичницької общини.
Тут ми розглянемо концептуальні засади тих російських течій, які по-різному представлені в інформаційному просторі України. Це будуть праці окремих діячів, груп та рухів, що у своїй ідеології не виключають поширення витворених ними концепцій на території нашої держави.
Найбільш відомим популяризатором російського рідновір'я в Україні є, напевно, А.І. Асов - відомий дослідник «Велесової Книги» та інших дохристиянських пам'яток. Цим автором було видано і видається ціла низка праць, статей та досліджень з проблем слов'янського рідновір'я. Саме А.Асовим була висловлена думка про написання «Велесової Книги» новгородськими волхвами, а також інші «відкриття», на основі ним же інтерпретованих пам'яток. Деякі із цих «відкриттів» ми розглянемо нижче. Не менш відомим останнім часом став російський рідновірський автор Владімір Істахов - автор книги «Удар Русских Богов». Саме завдяки появі цієї праці в Україні згаданий автор набув широкої популярності в середовищі українських прихильників Рідної Віри. Через великий попит книга була перевидана не лише в Росії, а й у нас в Україні.
Однією з характерних рис російського рідновір'я, як і українського, є його синкретизм. Так, наприклад, А.Асов ставить знак рівності, не розрізняє марійське і слов'янське рідновір'я. Ще більш вражаюче він пише, що « язичницька (точніше ведична) віра в татар і слов'ян була єдиною». Не менш оригінально висловився петербурзький проповідник рідновір'я В.Кандиба, який зарахував до «Русской релігії» мусульманство та іудаїзм (Загадки Земли Русской.- СПб, 1998. - С.21-22). Тему продовжує В.Данілов пишучи: «Всі народи нашої Теологічні концепції висунуті російськими рідновірами, багаті на різноманітні тлумачення основ дохристиянської віри слов'ян. Послідовники Алєксандра Бєлова, голови московської слов'яно-язичницької громади, слідом за своїм провідником, вважають, що слов'янська релігія відзначалась поліконфесійністю і включала такі внутрішні вчення як громопоклонництво, вогнепоклонництво, трибожжя та ін. У своїй статті «Поклоніння Перуну» А.Бєлов пише, що язичництво різниться від інших релігій тим, що надає людині свободу духотворчості, не зомбує індивіда фанатичною прив'язаністю до догми. На нашу думку, така позиція має під собою підґрунтя. Як відомо, індуїзм, зороастризм, грецьке і римське язичництво різнились своєю багатоконфесійністю та водночас духовною єдністю. Чудовим прикладом для розуміння може послужити індуїзм: його два основних напрямки - шиваїзм та вішнуїзм мають цілий ряд розбіжностей у етиці, обрядах, трактуванні вед і функції богів, але обидва вони (разом з усіма іншими меншими й більшими течіями) визнають спільне і єдине вчення про Бога (Брахман) та Абсолют (Атман). Те ж саме можна сказати і про зороастризм, який включав безліч напрямків (зерванізм, вчення магів), але всі вони вибудовувались довкола дуалістичного розуміння світу, представлених Духом Добра (Агура Мазда) та Духом Зла (Ангра Маню). Отож, бачимо своєрідну, як сказав В.Рубан, «універсальну формулу» індоєвропейських вірувань - багатоконфесійність довкола основоположного вчення. Таку думку щодо українського язичництва підтверджує археологія, фіксуючи регіональні особливості культу: чотириликі статуї у Подністров'ї, дубові колоди із вепрячими щелепами у Подністров'ї.
Але повернімося до російської рідновірської теології. Більшість із напрямків дотримуються політеїзму, себто вшановують і визнають існування багатьох Богів у певній ієрархічній побудові (пантеон). До таких слід віднести послідовників Бєлова, Асова, Голякова (саме він має громаду в м. Запоріжжя), член ССО (Союзу Слов'янських Общин) на чолі з В.Казаковим, прихильників творчості В. Істархова, які критикують ідею однобожжя в релігії своїх дохристиянських предків. Натомість, В.Данілов, члени РНОД та ОКД (Общественное казачье движение) «Аркаім» відстоюють ідеї монотеїзму слов'янської дохристиянської релігії. Проте не зважаючи на такий факт, вони не можуть кваліфікуватись як неорелігії, на кшталт РУНВіри, оскільки усі говорять про автентичність, оригінальність та відстоюють необхідність відродження старої віри, РУНВіра все це заперечує.
В Україні більшу популярність мають російські політеїстичні течії. Справа в тому, що нішу етнічного монотеїзму міцно зайняла РУНВіра і не менш твердо утримує свої позиції. Тому прихід російського монотеїзму сприймається прохолодно. Додається ще й той факт, що українські рідновіри (переважна більшість) негативно налаштовані до однобожжя, адже саме на противагу монотеїстичній РУНВірі почала ширитись їхня релігійна концепція.
Російське рідновір'я, на відміну від українського, має сильний потяг до окультизму, езотерики та сакралізації вчення, що наближає його до західноєвропейського язичництва новітніх часів. Останнє, взагалі, саме окультизму має завдячувати своєю появою (віки, друїдизм та ін.). Російська інтелігенція ще в середині ХIХ століття призвичаїлась (звичайно ж - не масово) до різноманітних окультних практик (Фиалков Б. Неоязычество // Новый мир - 1999. - №8. - С.157). Натомість, в українському національному середовищі XIX ст. чогось подібного (поширення окультизму) не було. Це зумовило характер вітчизняного рідновір'я - науково-пошуковий. Безперечно, не все російське рідновір'я просякнуте магічними практиками. Та все ж такі книги, як «В поисках магической силы» Є.Бєлової наштовхують на певні думки. У цій праці знайшли поєднання первісна магія, фетишизм, слов'янські землеробські культи та міфологія.
Найбільша увага в концепції російського рідновір'я і то без винятку в усіх течіях, надається проблемі «арійства». Вона просто не сходить зі шпальт усіх рідновірських видань і є, без перебільшення, центральною та основною проблемою. Чому? Причина полягає в уже згадуваній нами характерній рисі заполітизованості російського рідновір'я. «Арійство» є своєрідною контрідеєю із збереження Росії щодо культивованого нині російською владою ортодоксально-християнського слов'янства. Досить лише взяти до рук такі рідновірські видання як "Атланти, арии, славяне", "Русское сквозь тысячилетие" і все стає зрозумілим. Наростання подібних тенденцій були знайомі Європі XX ст. картина в сьогоднішній Росії дивно нагадує соціально-політичну ситуацію у Німеччині 1920-их років. Згадуване «арійство» відіграло в ті, ще не так далекі, часи досить трагічну роль. Зважаючи на популярність в Росії ідей відродження імперії (своєрідного реваншизму в протистоянні з США), культивування ідеї «арійства», на нашу думку, не сприятиме стабілізації політичної ситуації в цій країні. Не зважаючи на всю подібність ситуації, ставлення російського рідновір'я до німецького розуміння проблеми «арійства» не є однозначним. Більша частина з них розкритиковує «німецькі фальсифікації», інші - завуальовано симпатизують або ж, у випадку зі скінхедами, відкрито культивують і пропагують ідеї нацизму. До речі, довгий час феномен скінхедства обминав українські терени зосереджуючись в Росії, але останнім часом це явище почало набувати поширення і в нашій країні. Зокрема, згадуваний у першому розділі цієї праці гурт «Сокира Перуна» відверто оспівує «подвиги» Третього Рейху.
У своїх пошуках «арійської прабатьківщини» росіяни наштовхнулись і на українські теорії в цій галузі. Ці теорії викликали цілу масу «об'єктивної» критики. Зокрема, розглядуваний нами А.Асов просто обурений з того факту, що Ю.Шилов асоціює малюнки Кам'яної Могили із протошумерським письмом. На його думку, такі погляди є «необосноваными», хоча жодних контраргументів Шилову не наводиться. Ті ж самі обурення відносно Шиловських припущень висловлює одна із російських прорідновірських авторів Н.Г. Гусєва, говорячи, що Україна не може бути прабатьківщиною індоєвропейців. Чому? Та тому, що нею є російське Заполярря. А щоб не викликати підозр у прихильності до шовінізму, який, «на її думку » поширює Шилов, авторка посилається на відомого індійського вченого Бона Гангадхара Тілака (Гусєва Н.Г.Сквозь тьсячелетия. -М., 1998. - С.26). Натомість прихильники ще одного російського рідновірського лідера А.Бєлова - вшанувавши твори і Тілака, і Шилова - зуміли поєднати їх у досить струнку систему поглядів на етногенез «арійських» народів (Шатунов М. Русские боевые искусства. Забытые навеки. - М., 2001. -С.95).
Для українського рідновір'я проблема арійства не є такою гострою. Навіть сам етнонім «арії» вони замінили на «орійці», тим самим відсторонившись від негативізму, наданого історією XX ст. цьому поняттю. Росіяни (рідновіри) не сприймають жодних найменших прагнень українських «одновірців», хоча б якось пов'язати витоки індоєвропейської культури з Україною. У цьому спільні Асов, Данілов, Бєлов, старовіри-інглінги та інші. Водночас вони аж ніяк не виключають українців з «арійського етнічного ареалу», більше того - надають найперші позиції після «старших арійських братів» росіян. Досить оригінально в цьому плані відзначились старовіри-інглінги, ототожнивши українців з атлантами (Славяно-Арийские Веды. Сантьи Веды Перуна. Книга мудрости Перуна. Круг первьій. - Омск, 1999. - С.152).
Вивчаючи календарні особливості російського рідновір'я, ми побачили, що і тут немає спільності думок, подібно до вітчизняного рідновір'я. Частина орієнтується на григоріанський календар та відносно до нього відтворює обрядові дійства, інша частина - творить власні календарні системи.
Асов у своїх вірознавчих статтях намагається подати слов'янський Зодіак, відтворений з великим відсотком орієнтації на грецькі та індійські здобутки в цій галузі. Якщо навіть календар «відтворений» на такій основі буде астрономічно точним, то видавати його за історичний (автентичний) було б дуже помилковим. Цікаво, що новоріччя Асов та члени ССО, єдині серед усіх інших українських та російських рідновірів, відзначають за римською адміністративною традицією -1 січня. Найбільше зацікавлення, поміж усіх інших, викликає календар старовірів-інглінгів, який, за їхніми твердженнями, був отриманий від Числобога і має назву «Даарійській Круголєт Чіслобога». «Повний цикл Даарійського Круголєта Числобога -144 Літа. Шістнадцять літ проходить через дев'ять стихій. П'ятнадцять літ звичайних, в кожному по 365 діб і шістнадцяте літо Священне, яке містить 369 діб... Кожне Літо складається з 9-ти місяців, три місяці Осінь, три місяці Зима і три місяці Весна. Місяці простого літа мають різну кількість днів,.. Тиждень також як і літо складається з 9-ти частин: понеділок, вівторок, тритейник, четвер, п'ятниця, шістиця, сімиця, осьмиця, неділя»(Там само. - С.155-156). Свої особливості має Зодіак, створений інглінгами: він складається з 16 сузірь, кожному з яких відповідає свій бог.
У відзначенні свят російські рідновіри, як і українські, також не мають спільності. Хоча усіма відзначаються, під різними назвами, чотири основних річних сонячних свята - осіннє та весняне рівнодення, літнє та зимове сонцестояння. Варто зазначити, що ці природньо-астрономічні явища відзначаються не лише російськими, але й представниками усіх рідновірських релігій, що користуються сонячним календарем.
Ось так, в загальних рисах, виглядає календарно-обрядова система російського рідновір'я, яке поширюється та прагне утвердитись в Україні.
Особливою рисою російського рідновір'я, подібно до вітчизняного, є факт взаємного несприйняття течіями один одного. Достатньо напруженими є стосунки між ССО та РНОД. За своїх одновірців В. Казаков не визнає послідовників А.Бєлова, зазначаючи у своєму віснику, що в Москві він знає лише одного язичника (Вестник СС0-1400. - №1 (14). Ззовні головною причиною непорозумінь є розбіжності у тракгуванні та перекладі «Велесової Книги». Всі течії поділяють лише ту думку, що «Велесова Книга» була створена предками росіян і ніким іншим. В усьому іншому розбіжностей чимало. Найбільш популярним в Росії є переклад «Велесової Книги», зроблений А.Асовим (справжнє прізвище Барашков). В.Данілов гостро розкритиковує асовський переклад у своїй книзі «Сварожий круг». Не меншій критиці у згаданій книзі Данілова піддається ОКД «Аркаім» за їхню аконфесійність. Загалом, причинами конфліктів можна вважати не розбіжності в теології, віровченні чи світогляді. Скоріше це просто особисті несприйняття лідерами течій діяльності один одного.
Підводячи підсумок зазначимо, що російське рідновір'я всілякими способами намагається утвердитись в Україні, принісши сюди не властиве нашому народу світобачення, витворене синтезом найрізноманітніших рідновірських та не лише релігійних традицій.
Російське рідновір'я, що так нахабно нав'язується частині нашого громадянства, насправді не є релігійним вченням, а політичною концепцією збереження Росії як центру східнослов'янського світу та як неподільної імперії.
Релігійна ситуація у сфері рідновір'я в Україні має сьогодні такий самий вигляд, як і в Росії. Рідновіри не є організаційно об'єднаними в одній організації та творять цілий ряд течій і напрямків всередині течій. Наявні течії не всі оформлені у громади та мають організованих прихильників, хоча мають широкий доступ до преси. Зародження української державності було ними доповнене та каталізоване. З 1991 року Рідна Віра знаходилась під сильним впливом РУНВіри та Української Рідної Віри В.Шаяна, основні ідеологічні та філософські постулати черпались із вчень зазначених течій української етнічної релігії. Натомість з середини та особливо в кінці 1990-их розпочалось активне відбрунькування рідновірських течій.
Сильний вплив на українське рідновір'я здійснює рідновір'я російське. Потужна пропаганда російських рідновірів, солідні, в порівнянні з українським рідновірами, фінансові можливості дають підставу побоюватись залучення прорідновірськи налаштованих громадян України саме до російських рідновірських груп. Можливим є приїзд в Україну у близькому майбутньому російських рідновірських «патріархів».
Загалом, сучасне українське рідновір'я не є масовим громадсько-релігійним рухом, хоч воно повільно, але невпинно збільшує число своїх прихильників. Про що свідчить графік зростання рідновірських громад з однієї у 1993 р. до кількох десятків - на останні роки.
(Історія релігії в Україні: у 10-ти т. За ред.. проф. А. Колодного. Редколегія: А. Колодний (голова) та ін. / Нові релігії України. Т.8. – Київ, 2010.- 828 ст. )
