Євген Олексійович Павленко, історик, лінгвіст, людина - яку Князь Огін називає найкращим із своїх вчителів. Вони познайомились у вісімдесят дев'ятому році, молодий парубок з палаючими вогнем очами, та сивий філософ, чиї очі світилися мудрістю. Важко зрозуміти як такі різні за віком люди змогли стати друзями, крім того Євген Павленко розчарувався у людях, а особливо в єдиному своєму учні, не будемо згадувати ім'я (хоча житомиряни знають, що мова йде про А.). Бо ж він писав доноси у КДБ. Саме на передодні Євген Олексійович написав вірша:
" Не верим мы ни в Бога, ни в людей,
не ищем славы, странствуя по свету, -
блуждая в сумерках несбывшихся идей,
мы смерти ждем своей,
Отцов убитых дети."
Одна з найліричніших його книжок називається "Останній з городян", це збірка найкращих поезій Павленка за все життя. Збірка вийшла невеличким тиражем, і небагато хто її помітив, але кращі з огніщан її обожнюють. Сам автор у передмові до своєї книжки написав: "Я - п'ятидесятник. П'ятидесятники від шестидесятників відрізнялися тим, що нікому і нічому не вірили - чим і вижили. Це генерація Василя Земляка, Ліни Костенко, хоч які вони різні. Різний і я… Народився 14 жовтня 1931 року у місті Житомирі. Де і що з батьком достовірно не відомо. У 33-му мене з ніг збив голод: ще й тепер пам'ятаю ті ночовки, в яких лежав майже три роки…"
1933
… "Маля спинається на ноги -
та й пада:
голод підкосив.
А батько вмер десь на дорозі,
і мати зовсім вже без сил
не може вмерти:
у неї діти -
малії діти, опухлі діти.
Хтозна, чи зможуть ще й ходить?"
За життя Павленко змінивбагато професій, до того, звичайно, вчився в школі: спочатку в №1 (на Мальованці - районі, який вважався бандититським) у місті Житомирі, з якої у 1948 році його обуло виключено без права вступу до інших шкіл. Була виана довідка - "виключений зі школи за грубі порушення правил учнів". Коли вже дорослий його приятель почув про цей випадок, то спитав:
- Щоб з Мальованської школи бути виключеним, потрібно було не менш як двох вчителів вбити. Невже ти саме це скоїв? - Ні, - відповів Євген. - Я навіть у той день у школі не був, коли те "грубе поушення правил учнів" трапилось. Через якійсь час до нього прийшов колишній одноклассник і сказав: "я піду до директора, зізнаюсь, що це я зірвав "Піонерську газету"". - Мовчи, - наказав юний "порушник". - Для мене вже одна честь, а ти іди вчись". Павленка таємно прийняв у вечірню російську школу чех Долечик. Відтоді і почався його шлях як носія слов'янської ідеї.
"Я славянин. Вы не узнали
во мне певучих гордых дней.
Моя тоска мои печали
о ней, о вольнице, о ней!
От моря Русского до Рима
чрез полунощные края -
лодьи, скользящие незримо
и с ними вещий рус бо Ян.
Рокочут струны гуслей звонких,
разносит эхо по лесам
на диво алчущим потомкам -
среди которых я и сам -
хор дивный.
Мужи и девицы -
глаза отвагою горят -
глядят, как спорят с ветром птицы.
Идут, плывут за рядом ряд."
Євген Олексійович Павленко і зараз продовжує працювати. Ми щиро бажаємо здоров'я, довголіття, вчимося його розуму, відвертості та спраги до істини!
Славко Пригода
| 
